Home » Аналітичні документи КЕР

Category Archives: Аналітичні документи КЕР

Проект Cтратегії розвитку ситеми соціальних послуг в Україні на період до 2022 року. Проект розроблено за підтримки проекту ЮНІСЕФ «Аналіз процесу реформування соціального сектору в Україні», за участі експертів КЕР, Міністерства соціальної політики України.

СТРАТЕГИЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Реформа социальной сферы в Украине

Реформа социальной сферы в Украине

Реформа соціальної сфери в Україні (думка експертів)

Реформа соціальної сфери в Україні

Порівняльна таблиця до Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про соціальний діалог в Україні

 

Діюча редакція Запропоновані зміни
Цей Закон визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Цей Закон визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою забезпечення сталого розвитку шляхом вироблення та реалізації державної соціальної, екологічної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян
Стаття 1. Соціальний діалог

 

1. Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Стаття 1. Соціальний діалог

 

1. Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, з питань формування та реалізації державної соціальної, екологічної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

 

2. Сталий розвиток – процес узгодження екологічних, економічних та соціальних складових розвитку держави з метою забезпечення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь.

Стаття 2. Законодавство України про соціальний діалог

 

1. Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ( 1045-14 ), «Про організації роботодавців» ( 2436-14 ), «Про колективні договори і угоди» ( 3356-12 ), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ( 137/98-ВР ), цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.

Стаття 2. Законодавство України про соціальний діалог

 

1. Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ( 1045-14 ), «Про організації роботодавців» ( 2436-14 ), «Про колективні договори і угоди» ( 3356-12 ), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ( 137/98-ВР ), Про охорону навколишнього природного середовища (1264-12), цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.

Стаття 8. Форми здійснення соціального діалогу

 

1. Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

 

обміну інформацією;

 

консультацій;

 

узгоджувальних процедур;

 

колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

 

2. Обмін інформацією здійснюється з метою з’ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань забезпечення сталого розвитку, реалізації економічної та соціальної політики.

 

Стаття 8. Форми здійснення соціального діалогу

 

1. Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

 

обміну інформацією;

 

консультацій;

 

узгоджувальних процедур;

 

колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

 

2. Обмін інформацією здійснюється з метою з’ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань забезпечення сталого розвитку, реалізації економічної, екологічної та соціальної політики.

 

Стаття 9. Органи соціального діалогу

 

1. Для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня у порядку, визначеному статтями 11 та 17 цього Закону, утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.

 

За ініціативою сторін можуть утворюватися галузеві (міжгалузеві) тристоронні або двосторонні соціально-економічні ради та інші тристоронні органи соціального діалогу (комітети, комісії тощо).

 

Стаття 9. Органи соціального діалогу

 

1. Для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня у порядку, визначеному статтями 11 та 17 цього Закону, утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.

 

За ініціативою сторін можуть утворюватися галузеві (міжгалузеві) тристоронні або двосторонні соціально-економічні ради та інші тристоронні органи соціального діалогу (комітети, комісії тощо) до діяльності яких можуть злучатись організації громадянського суспільства.

 

Стаття 12. Завдання, функції та права Національної   тристоронньої соціально-економічної ради

 

1. До основних завдань Національної ради належать:
1) вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;

 

2) підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних та екологічних відносин.

 

 

 

 

2. Національна рада відповідно до покладених на неї завдань виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу щодо:

 

формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин;

 

проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань соціальної та економічної політики і трудових відносин, державних програм економічного та соціального розвитку, інших державних цільових програм;

 

 

державних соціальних стандартів та рівня оплати праці;

 

основних економічних і соціальних показників проекту Державного бюджету України на відповідний рік;

 

ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці, міждержавних угод та нормативних актів ЄС з питань, що стосуються прав працівників і роботодавців;

 

створення сприятливого середовища для розвитку соціального діалогу, ефективної діяльності суб’єктів господарювання, професійних спілок, організацій роботодавців та їх взаємодії з іншими інститутами громадянського суспільства;

 

впровадження міжнародного і вітчизняного досвіду з організації та ведення соціального діалогу;

 

інших питань, які сторони вважають значущими для забезпечення конституційних прав і гарантій громадян, суспільної злагоди, соціально-економічного розвитку держави.

 

3. Пропозиції та рекомендації, прийняті в межах компетенції Національної ради та схвалені її рішенням, є обов’язковими для
розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування, яким вони адресовані. Для участі у розгляді цих рішень можуть запрошуватися члени Національної ради.
4. Національна рада має право:
звертатися з пропозиціями щодо регулювання відносин в економічній та соціально-трудовій сферах, схваленими її рішеннями, до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, роботодавців, професійних спілок, їх
організацій та об’єднань;
делегувати своїх представників для участі у розгляді органами
виконавчої влади, професійними спілками, організаціями
роботодавців та їх об’єднаннями питань сталого розвитку соціальної та економічної політики і трудових відносин;

Стаття 12. Завдання, функції та права Національної   тристоронньої соціально-економічної ради

 

1. До основних завдань Національної ради належать:
1) вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо забезпечення сталого розвитку, зокрема стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;

 

2) підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з забезпечення сталого розвитку, зокрема питань формування і реалізації державної економічної, екологічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних та екологічних відносин.

 

 

2. Національна рада відповідно до покладених на неї завдань виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу щодо:

 

забезпечення сталого розвитку, зокрема формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин;

 

проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань сталого розвитку, соціальної, екологічної та економічної політики і трудових відносин, державних програм економічного та соціального розвитку, інших державних цільових програм;

 

державних соціальних стандартів та рівня оплати праці;

 

основних економічних, екологічних і соціальних показників проекту Державного бюджету України на відповідний рік;

 

ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці, міждержавних угод та нормативних актів ЄС з питань, що стосуються сталого розвитку, прав працівників і роботодавців;

 

створення сприятливого середовища для розвитку соціального діалогу, ефективної діяльності суб’єктів господарювання, професійних спілок, організацій роботодавців та їх взаємодії з іншими інститутами громадянського суспільства;

 

впровадження міжнародного і вітчизняного досвіду з організації та ведення соціального діалогу;

 

інших питань, які сторони вважають значущими для забезпечення конституційних прав і гарантій громадян, суспільної злагоди, сталого розвитку держави.

 

3. Пропозиції та рекомендації, прийняті в межах компетенції Національної ради та схвалені її рішенням, є обов’язковими для
розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування, яким вони адресовані. Для участі у розгляді цих рішень можуть запрошуватися члени Національної ради.

 

4. Національна рада має право:
звертатися з пропозиціями щодо регулювання відносин в сфері сталого розвитку, економічній та соціально-трудовій сферах, схваленими її рішеннями, до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, роботодавців, професійних спілок, їх
організацій та об’єднань;
делегувати своїх представників для участі у розгляді органами
виконавчої влади, професійними спілками, організаціями
роботодавців та їх об’єднаннями питань сталого розвитку і трудових відносин;

Стаття 16. Функції та права галузевої (міжгалузевої) ради

 

1. Галузева (міжгалузева) рада здійснює дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення пропозицій і рекомендацій з урахуванням інтересів сторін соціального діалогу щодо:

 

галузевих програм економічного та соціального розвитку, законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються регулювання економічних і соціально-трудових відносин суб’єктів соціального діалогу галузі;

Стаття 16. Функції та права галузевої (міжгалузевої) ради

 

1. Галузева (міжгалузева) рада здійснює дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення пропозицій і рекомендацій з урахуванням інтересів сторін соціального діалогу щодо:

 

галузевих програм сталого розвитку, законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються регулювання економічних, екологічних і соціально-трудових відносин суб’єктів соціального діалогу галузі;

Стаття 18. Функції та права територіальної тристоронньої соціально-економічної ради

 

1. Територіальна рада здійснює дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення пропозицій і рекомендацій з урахуванням інтересів сторін соціального діалогу щодо:

 

проектів територіальних програм економічного та соціального розвитку;

 

формування місцевого бюджету на відповідний рік;

 

нормативно-правових актів, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та стосуються регулювання економічних і соціально-трудових відносин суб’єктів соціального діалогу відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

…..

Стаття 18. Функції та права територіальної тристоронньої соціально-економічної ради

 

1. Територіальна рада здійснює дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення пропозицій і рекомендацій з урахуванням інтересів сторін соціального діалогу щодо:

 

проектів територіальних програм сталого, зокрема економічного екологічного та соціального розвитку;

 

формування місцевого бюджету на відповідний рік;

 

нормативно-правових актів, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та стосуються регулювання питань сталого розвитку, зокрема економічних, екологічних і соціально-трудових відносин суб’єктів соціального діалогу відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

…..

   

Сталий розвиток: інформаційно-аналітична записка

Інформаційно-аналітична записка

На сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається розширення взаємодії економічних та соціальних відносин, які тісно пов’язані з відносинами, що виникають з приводу охорони довкілля чи використання природних ресурсів. Таке розширення в першу чергу пов’язано з двома чинниками: закріпленням концепції сталого розвитку та виникненням глобальних екологічних проблем, подолання яких є сьогодні одним з головним завдань людства.

Сталий розвиток та подолання глобальних екологічних проблем стали центральними темами Конференції з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), що була скликана на 20-ту річницю проведення конференції в Стокгольмі в 1972 р. Ключовими її особливостями було зміщення акцентів на соціально-економічні питання, інтегрування питання подолання бідності в сферу охорони довкілля. У своєму підсумковому документі конференція Ріо-де-Жанейро закріпила нову тенденцію у розвитку міжнародно-правової охорони довкілля, спрямовану на пріоритетність соціально-економічних питань, розвитку загалом, та турботу про людину є центральним елементом діяльності із забезпечення сталого розвитку.

Поняття сталого розвитку. Концепція сталого розвитку відображає головну сучасну тенденцію світового розвитку. За визначенням Комісії Брундтланд, поданому у звіті «Наше спільне майбутнє», підготовленому для ООН і опублікованому у 1987 р. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку, сталий розвиток – це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, не загрожуючи можливості майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. Згідно зі звітом Комісії Брундтланд у центрі сталого розвитку є розуміння необхідності задоволення потреб, особливо базових потреб найбіднішого населення планети та обмеженої можливості довкілля задовольнити такі потреби.

Концепція сталого розвитку має три складові — економічну, соціальну та екологічну. Тому такий розвиток передбачає комплексне вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем, досягнення рівноваги та збалансованості між ними, а також обов’язок теперішніх поколінь перед майбутніми залишити достатні ресурси, необхідні для забезпечення рівня добробуту не нижчого від існуючого.

Як правова норма, закріплена у низці міжнародних угод, сталий розвиток має такі елементи:

— необхідність (обов’язок) збереження довкілля в інтересах майбутніх поколінь (так званий принцип міжгенераційної рівності, рівності між поколіннями);

— обов’язок використання природних ресурсів у «сталий» спосіб (раціональне використання природних ресурсів);

— рівність держав у використанні природних ресурсів (необхідність забезпечення рівного доступу держав до вигод від використання природних ресурсів);

— обов’язок інтегрованого підходу до соціально-економічного розвитку (включення екологічних питань до процесу соціально-економічного планування).

Суть та основні цілі сталого розвитку сформульовані у низці міжнародних документів та програм, розроблених під егідою ООН, які підтримала й Україна, а саме:

— Декларація Ріо-де-Жанейро по довкіллю і розвитку від 14 червня 1992 року,

— Глобальна програма дій Порядок денний на ХХІ століття, ухвалена на зустрічі «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро в 1992 р році,

— Декларація тисячоліття ООН, ухвалена Резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї 8 вересня 2000 року,

— Програма дій з подальшого впровадження Порядку денного на ХХІ століття, ухвалена Резолюцією A/S-19/29 Генеральної Асамблеї ООН 28 червня 1997 року,

— Йоганнесбурзька декларація зі сталого розвитку, ухвалена 4 вересня 2002 року

— План виконання рішень Всесвітнього саміту на вищому рівні зі сталого розвитку, ухвалений 4 вересня 2002 року,

— Резолюція A/RES/60/1, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 16 вересня 2005 року, «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року»,

— Резолюція A/RES/66/288, прийнята Генеральною Асамблеєю на Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20» 27 червня 2012 року, «Майбутнє, якого ми прагнемо»,

— Резолюція A/RES/70/1, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 25 вересня 2015 року, про підсумковий документ «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030».

Цілі та завдання сталого розвитку на період до 2030 року. Підсумковий документ «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030» (2015 р.) є новітнім документом, що окреслює план дій для людей, планети, процвітання, партнерства та миру. У ньому отримала подальшого розвитку та підтримки концепція сталого розвитку, що передбачає викорінення вбогості у всіх її формах й аспектах, боротьба з нерівністю всередині країн і між ними, збереження планети, забезпечення поступового, всеохоплюючого економічного росту та сприяння соціальній інтеграції.

Підсумковий документ встановлює сімнадцять цілей, які стосуються таких сфер, як бідність, голод та безпека продовольства, здоров’я, освіта, гендерна рівність, вода та санітарія, енергетика, економічне зростання, інфраструктура та індустріалізація, нерівність, міста, стале споживання та виробництво, зміна клімату, океани, біорізноманіття, мир та правосуддя, партнерство. Кожна з цілей має свої вимірювані завдання, а документ загалом — 169 завдань.

Цілі та завдання, які вступають в дію з 1 січня 2016 року, мають комплексний характер і спрямовані на забезпечення збалансованості трьох компонентів сталого розвитку. Комплексний підхід передбачає тісний взаємозв’язок та багато наскрізних елементів цілей та завдань, що об’єднують та роблять неподільними економічний, соціальний та екологічний компоненти сталого розвитку.

Від імені України висловив повну підтримку новому порядку денному розвитку Організації Об’єднаних Націй Президент України у своєму виступі на Саміті ООН зі сталого розвитку (25-27 вересня 2015 року). Посилаючись на Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020», схвалену Указом Президента України № 5/2015 від 12.01.2015, як основний інструмент досягнення цілей сталого розвитку для України в майбутньому, він зосередив увагу на вирішенні питань захисту довкілля в збройних конфліктах, а також забезпеченні рівних можливостей та соціальної справедливості, ефективній системі охорони здоров’я, сприянні гідній праці, забезпеченні доступної освіти для всіх, сприянні інноваційному розвитку і стійкій інфраструктурі, забезпеченні сталого енергопостачання, забезпеченні продовольчої безпеки та здоровому довкіллі.

Сталий розвиток та євроінтеграційний контекст. Питання сталого розвитку актуалізувалися для України у зв’язку з укладенням Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікованої Україною Законом № 1678-VII від 16.09.2014). Згідно з останньою сприяння сталому розвитку розглядається одним з головних принципів посилення співробітництва між сторонами, які визнають важливість найповнішого врахування економічних, соціальних та екологічних інтересів не тільки свого відповідного населення, а й прийдешніх поколінь і гарантують, що економічний розвиток, екологічна та соціальна політика підтримується спільно.

Зобов’язанням сторін щодо сприяння сталому розвитку присвячено Главу 13 «Торгівля та сталий розвиток» Розділу IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», а також окремі положення, що розкривають зокрема:

— заходи з безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання,

— систему охорони здоров’я, збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави, а також підвищення рівня виробництва завдяки сучасним технологіям,

— забезпечення впровадження політики сталого рибальства, сталого управління лісовими ресурсами, сталого розвитку прибережних регіонів та морської промисловості як рушія економічного зростання та зайнятості.

Сфера праці та сталий розвиток. Взаємозв’язок між охороною довкілля, раціональним використанням природних ресурсів, сферою праці, соціальним та економічним розвитком, визнанням ключової ролі гідної праці для сталого розвитку знайшли своє відображення і в програмних заявах Міжнародної організації праці. Серед них Доповідь I(A) Генерального директора «Гідна праця як засіб забезпечення сталого розвитку» на 96-ій сесії Міжнародної конференції праці (2007 р.), Глобальний пакт про робочі місця, схвалений на 98-ій сесії Міжнародної конференції праці (2009 р.), Доповідь V Генерального директора «Сталий розвиток, гідна праця та зелені робочі місця» на 102-ій сесії Міжнародної конференції праці (2013 р.). Як зазначено у вказаних документах перехід до екологічно сталої і соціально орієнтованої економіки спричинює переорієнтацію зростання з метою забезпечення рівної ваги економічних, соціальних та екологічних аспектів. Для розвитку підприємств і ринків праці екологічно чистіша економіка як шлях до сталого розвитку в сьогоднішніх умовах уже є необхідністю, а не лише питанням вибору, оскільки реально може привести до зростання зайнятості, значному покращанню якості робочих місць і підвищенню рівня доходів, рівності та соціальної інтеграції.

Водночас у міжнародних документах наголошується на тому, що неможливо досягнути цілей і завдань сталого розвитку без активної участі зацікавлених сторін, зокрема і у сфері праці. У Порядку денному на ХХІ століття серед основних груп зацікавлених осіб визнається важлива роль працівників та профспілок, організацій роботодавців для сталого розвитку. У главах 29 та 30 окреслюється їх роль у вирішенні проблем сталого розвитку як на національному рівні, так і на рівні робочих місць. Така діяльність може реалізуватися шляхом:

— створення двосторонніх і тристоронніх механізмів повноважних розглядати питання безпеки, охорони здоров’я та сталого розвитку,

– збільшення кількості колективних договорів та угод екологічного спрямування, що мають на меті досягнення сталого розвитку,

— розширення участі та консультацій з соціальними партнерами у прийняті рішень щодо розробки, реалізації та оцінки національних і міжнародних стратегій та програм у сфері охорони довкілля та розвитку, галузевих стратегій, стратегій сталого розвитку тощо.

Соціальний діалог та сталий розвиток. Більшість згаданих міжнародних документів містять положення, присвячені системним та інституційним питанням впровадження та розбудови сталого розвитку на засадах партнерства із залученням багатьох сторін. Підсумковий документ щодо порядку денного сталого розвитку до 2030 закликає стимулювати і заохочувати ефективне партнерство між державними організаціями, між державним і приватним сектором та між організаціями громадянського суспільства, спираючись на досвід та стратегії використання ресурсів партнерів.

Міжнародна організація праці також вважає, що діалог та трипартизм є одним з найбільш перспективних шляхів забезпечення сталого розвитку та реагування на виклики у світі праці, що змінюється.

Одним з головних інструментів впровадження сталого розвитку може стати соціальний діалог, що ґрунтуватиметься на традиційних та нових формах співпраці між урядами, організаціями працівників і роботодавців, між державним та приватними секторами та організаціями громадянського суспільства для максимального підвищення якості життя людей як в теперішньому, так і в майбутньому, з одночасним гарантуванням економічної, соціальної та екологічної сталості на планеті.

Довідково: Інформаційно-аналітична записка підготовлена Ресурсно-аналітичним центром «Суспільство і довкілля».

Звіт з реалізації проекту «Моніторинг інтегрованих систем надання соціальних послуг в Вірменії та Україні»

Звіт-ВІРМЕНІЯ

Соціальні послуги: децентралізація та ринок

20 березня 2014 року в Міністерстві соціальної політики України пройшов круглий стіл з обговорення нової редакції Закону України «Про соціальні послуги». Ініціаторами засідання виступили Департамент соціальних послуг Міністерства соціальної політики, Підкомітет з реформування соціальних послуг Комітету з питань формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення Громадської ради при МСП. В засіданні круглого столу прийняло участь біля 30 представників недержавних та міжнародних організацій та міжнародних проектів.

(більше…)

Спільне бачення громадськості щодо реформування системи соціальних послуг.

Спільне бачення громадськості щодо реформування системи соціальних послуг.

Радянська система соціального захисту передбачала державну монополію на усі види соціального захисту та соціальних послуг. Вона діяла, коли монополія в соціальній сфері підтримувалась монополією в економіці та фінансовій сфері. Україна після розпаду СРСР почала проводити ліберальні реформи в економіці, та залишила радянські підходи до організації соціального захисту. На протязі 22 років лише підвищувалась кількість пільг та соціальних виплат, не здійснювалось роздержавлення соціальної сфери, монополізувалось соціальне страхування, не введено обов’язкового медичного страхування не переглядався прожитковий мінімум, відсутні методики розрахунку вартості життя українців. Роздержавлення соціальної сфери практично не здійснювалось.

(більше…)

Реформі системи соціальних послуг не вистачає загального бачення

Реформі системи соціальних послуг не вистачає загального бачення та політичної волі щодо внесення змін до бюджетного законодавства.

Якщо спитати у фахівців, які займаються наданням соціальних послуг особам, що потрапили в складні життєві обставини, то всі підтвердять, що в Україні активно проходить реформа системи надання соціальних послуг. Базовими документами для цієї реформи є Закон Україні «Про соціальні послуги» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. № 556-р «Про стратегію реформування системи соціальних послуг». Але чи вдається державним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування «модернізувати наявну інфраструктуру соціальних послуг та створити конкурентний ринок зазначених послуг шляхом впровадження механізму стимулювання суб’єктів, що надають соціальні послуги, до постійного підвищення рівня якості таких послуг» (завдання Стратегії реформування) та «створити для суб’єктів, що надають соціальні послуги, рівні умови на ринку таких послуг» (принципи реалізації Стратегії реформування)?. Як відбувається взагалі ця реформа та чи не маємо ми справу з ситуацією, коли держава «делегує повноваження» без «делегування коштів».

(більше…)

Проект Закону України “Про соціальні послуги”

Проект

Закон

УкраЇни Про соціальні послуги

 Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг жінкам/чоловікам, дівчатам/хлопцям, сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги.

 Розділ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

вразливі групи населення – потенційні отримувачі соціальних послуг, що мають найбільший ризик потрапляння в складні життєві обставини через вплив зовнішніх (соціальних, економічних, природних, політичних, екологічних тощо) та внутрішніх чинників (матеріальний стан, фізичні та розумові вади розвитку, вік, спосіб життя тощо);

складні життєві обставини – обставини, спричинені станом здоров’я, соціальним становищем тощо, внаслідок яких жінки/чоловіки, дівчата/хлопці, сім’ї не можуть задовольнити свої основні соціальні та культурні потреби;

соціальна послуга – дії, спрямовані на надання постійної, періодичної, разової допомоги жінкам/чоловікам, дівчатам/хлопцям, сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, для подолання цих обставин, адаптації до них або мінімізації їх негативних наслідків;

отримувачі соціальних послуг – жінки/чоловіки, дівчата/хлопці, сім’ї, яким надаються соціальні послуги;

уповноважені органи у сфері надання соціальних послуг – центральні та місцеві органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування з формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення;

надавачі соціальних послуг – підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи-підприємці, статутна діяльність яких передбачає надання соціальних послуг та які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги; фізичні особи, які надають соціальні послуги;

система надання соціальних послуг – сукупність отримувачів, надавачів соціальних послуг та уповноважених органів у сфері надання соціальних послуг, що взаємодіють між собою на всіх етапах організації надання таких послуг;

оцінка потреб – процес збору, узагальнення та аналізу надавачами соціальних послуг інформації про індивідуальні потреби жінок/чоловіків, дівчат/хлопців, сім’ї та їх складні життєві обставина з метою визначення переліку та обсягів соціальних послуг, яких вони потребують, впливу цих послуг на процес подолання складних життєвих обставин;

договір про надання соціальної послуги – акт, який укладається між отримувачем соціальних послуг та надавачем соціальних послуг, в якому зазначаються права та обов’язки кожної зі сторін, обсяг соціальних послуг, цілі та термін надання соціальної послуги;

індивідуальний план надання соціальної послуги – це документ, складений на підставі проведеної оцінки потреб отримувача соціальних послуг, у якому зазначаються заходи, які потрібно здійснити для надання такої послуги, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки виконання цих заходів, відповідальні виконавці, дані щодо моніторингу результатів;

визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах – процес збору, узагальнення та аналізу уповноваженими органами у сфері надання соціальних послуг інформації про вразливі групи населення, а також про жінок/чоловіків, дівчат/хлопців, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати та проживають у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці, їх потреби у соціальних послугах з метою прийняття управлінських рішень щодо організації та надання таких послуг;

соціальне замовлення – засіб регулювання діяльності у сфері надання соціальних послуг шляхом залучення на конкурсній основі надавачів соціальних послуг для задоволення потреб у соціальних послугах, відповідно до результатів визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах;

державний стандарт соціальної послуги – визначені нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади з формування державної політики у сфері соціального захисту населення зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги, показники її якості;

показники якості соціальних послуг – сукупність показників, які використовуються для оцінювання діяльності надавачів соціальних послуг, які ґрунтуються на позитивній результативності соціальних послуг відносно отримувачів соціальних послуг і ступеня задоволення їх потреби в цих послугах;

фахівець із соціальної роботи, соціальний працівник – особа, яка має відповідну освіту та кваліфікацію, відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері соціального захисту населення, здійснює оцінку потреб, підготовку договору та індивідуального плану надання соціальних послуг, організовує та надає соціальні послуги, що вимагають фахової кваліфікації, а також організовує заходи з підтримки вразливих груп населення;

соціальний робітник – особа, яка надає соціальні послуги та має підготовку, що відповідає вимогам та характеру роботи, що виконується;

супервізія – надання професійної допомоги фахівцю із соціальної роботи, соціальному працівнику, соціальному робітнику, іншому фахівцю, який надає соціальні послуги, спрямованої на подолання професійних труднощів, аналіз недоліків та вдосконалення організації роботи, підтримку в працівника мотивації до роботи, дотримання етичних норм та стандартів надання послуг, запобігання виникненню професійного стресу та вигорання, забезпечення емоційної підтримки, підвищення професійної кваліфікації.

(більше…)

Виберіть мову:

Усі сторінки сайту